Фекальна трансплантація: перспективний шлях?
Це багато кого здивує, та використання стільця в терапевтичних цілях почалося не вчора.12 Останні відкриття щодо участі кишкових бактерій у метаболічних захворюваннях відкрили нове поле досліджень, спрямоване на розробку більш цільових фекальних трансплантатів, які будуть краще сприйматися клінічно та психологічно.
Джерела
Ця стаття базується на науковій інформації en_sources_text_end
Розділи

Про цю статтю
Трансплантація фекальної мікробіоти (ТФМ) – термін, що асоціюється з інноваціями та світом біотехнологій. Однак ТФМ використовували ще 1700 років тому в Китаї, де діарею лікували бульйоном «Жовтий суп» із ферментованих випорожнень. У середні віки бедуїни рятувались від дизентерії (бактеріальної інфекції, що викликає важку діарею), ковтаючи верблюжий послід. Сучасна фекальна трансплантація була проведена у 1950-х роках для боротьби з інфекцією Clostridium difficile, яка розмножується всередині кишкової флори, користується мікробним дисбалансом, викликаним лікуванням антибіотиками. І лише в 2000-х роках ТФМ почали застосовувати при лікуванні метаболічних розладів у лабораторних гризунів.
Перші переконливі кроки
Випробування на людях у цій області тільки починаються. Перше дослідження було проведено в 2012 році на голландських пацієнтах: половина з них отримувала кал від здорових донорів; інші отримували власні випорожнення (група плацебо). Донорські випорожнення були ретельно проаналізовані, щоб виключити будь-який ризик зараження вірусами, паразитами або шкідливими бактеріями. Потім відбулася 30 хвилинна трансплантація шляхом введення трубки через ніс, яка виходила у тонку кишку.
Через шість тижнів реципієнти, що отримали «здоровий» кал продемонстрували покращену чутливість до інсуліну та збільшили кількість метаболічно корисних бактерій, що виробляють бутират. Тому цю першу спробу можна вважати успішною!
Методи роботи будуть доопрацьовані
Шлях до застосування ТФМ при метаболічних захворюваннях ще довгий і всіяний проблемами, які необхідно подолати: історія хвороби та мікробіота донорів мають бути бездоганними, щоб уникнути будь-якої передачі захворювань, а штами вибрані належним чином і в потрібній кількості.
Ще одне питання: як донорську флору сприйме флора реципієнта? Чи буде достатньо однієї ін’єкції для тривалої колонізації? І нарешті, сильне психологічне обмеження: неминуча огида деяких пацієнтів до цього лікування, яке досі маловідоме. Хіба що ТФМ не стане загальною терапевтичною практикою.
Адже спектр його потенційних застосувань поширюється на розсіяний склероз, хворобу Паркінсона або навіть синдром хронічної втоми. Хтозна, можливо, майбутнє за банками та капсулами для калу.